Ukraine
This article was added by the user . TheWorldNews is not responsible for the content of the platform.

"Путін схожий на Сталіна. Хоче зламати дух України" - як у Києві тисячі людей вшанували жертв Голодомору

Сьогодні в Україні вшановують пам'ять жертв голодоморів. У церквах різних міст і сіл пройшли панахиди за убитими штучним голодом. О 16:00 українці мали змогу долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції "Запали свічку"

У Києві жертв голоду вшанували біля Національного музею Голодомору-геноциду. Люди приходили зі свічками, лампадами, квітами, колосками пшениці, калиною.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на скорботній акції. Поспілкувалася з людьми аби дізнатися, чи торкнувся геноцид їхніх предків та що особисто для них означає сьогоднішній день.

У парку "Вічної слави" сапери із собаками та поліцейські обходять територію. Вхід до Національного музею Голодомору-геноциду завішаний чорними стрічками. На територію, до меморіалу присвяченого загиблим українцям - людей пропускають після проходження металошукачів. Запобіжні міри правоохоронці посилили, бо очікується приїзд президента Володимира Зеленського.

Першою залізні рамки проходить 73-річна Тетяна Зима у довгому бежевому пальті з хутряним комірцем. У руках тримає оберемок жовтих колосків та грона червоної калини

- Хотіли знищити українців через Голодомор, - каже жінка. – Тодішньому режиму не потрібен був дух України, а лише земля. Було страшне. У центрі вимирали сім'ями. Люди боялися говорити про голоду. Мені трохи розповідали дідусі, бабуся і мама. Моїй сім'ї пощастили і ми не постраждали від геноциду. Мали худобу, чоловіки були сильними.

Сьогодні дух України намагається вже зламати президент Росії Володимир Путін, додає Тетяна Зима.

Голодомор - помста за свободу

- Путін схожий на Сталіна. Всі бандити між собою мають щось спільне, - каже. – Загалом же у 1932 році ми отримали голод не стільки через повстання, а тому, що повірили людям з влади, яким не можна було вірити.

Автор: Сергій СТАРОСТЕНКО
  Подібні акції пам’яті жертв Голодомору – пройшли сьогодні у багатьох українських містах
Подібні акції пам’яті жертв Голодомору – пройшли сьогодні у багатьох українських містах

- Голодомор - помста за свободу! - лунає суворий чоловічий голос із колонок, які стоять на сцені.

До меморіалу підходить літній чоловік з картузом на голові. Шукає друга із яким прийшли запалювати свічки

- Голодомор - це велика трагедія. Вимерло до 10 мільйонів людей. Усе зробили штучно, - каже Степан Томчук, 77 років. - Це було зроблено москалями. На щастя, із моїх рідних ніхто не постраждав. Але батько розказував, що дуже багато народу померло. У сусідів було восьмеро дітей. Одна тільки дочка залишилось. На нашій вулиці загалом не стало 86 людей. Аби вижити українці їли кропиву, гнилу картоплю, із рослин робили калачики. Продукти ховали під солом'яними стріхами. Але мені розповідали, що їжу приходили шукати. Скрізь дивилися. Були серед тих, хто забирав і місцеві, і хтось з Московії. Навіть у пічки лізли горщики дивитися.

Ворог у нас один – Російська Федерація

Зі споминів батьків чоловік знає, що померлих від голоду забирала "гробарка" - спеціальна машина, яка їздила вулицями.

- Були люди, які ледь живі лежали. То їх не брали, - продовжує Степан Степанович. – Сам же я важко пережив голод у 1947 році. В мене велике пузо було, а ноги тоненькі. Щоправда тож голод від посухи був. Вороги його тоді не робили. Зараз же ворог у нас один – Російська Федерація. Ніяк не заспокоїться, що ми маємо право на волю. Щодо Донбасу, то там винні й наші попередні влади. Допустили до того, що бідний люд важко працював, а князьки місцеві наживалися.

Автор: Лілія МИЦКО
  Під час Голодомору 1932-1933 років - загинули понад 7 мільйонів українців на території УРСР та 3 мільйони за її межами
Під час Голодомору 1932-1933 років - загинули понад 7 мільйонів українців на території УРСР та 3 мільйони за її межами

Степан Степанович мріє встигнути побачити заможну і щасливу Україну.

- Зараз люди бідні. Пенсії та зарплати маленькі. Ми привикли терпіти. А керівництво країни живе десь аж на дев'ятому поверсі, - тягне високо руку. – З іншого боку, ми були триста років під польською шляхтою, а потім під московитами. За 30 років незалежності важко усе наздогнати. У генах в нас закладені Голодомор, репресії. Через те і владу не можемо собі вибрати нормальну. Зеленський хороший, але він ще не навчився.

У повітрі стоїть запах паленого воску та ладану. Для спільної молитви до меморіалу підходять священики Православної церкви України та Української греко-католицької церкви. У білих та червоних ризах один за одним стають обабіч пам'ятника. Навколо чути шепіт людей.

- Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім'я Твоє, - повторюють губами молитву.

Сонце сідає за горизонт, а всю площу заполоняє червоне світло від запалених лампадок. До пам'ятника "Дівчинки з колосками" повільною ходою у чорному траурному вбранні прямують президент та перша леді.

Автор: Сергій СТАРОСТЕНКО
  Президент Володимир Зеленський із дружиною Оленою теж вшанували пам’ять замучених штучним голодом українців
Президент Володимир Зеленський із дружиною Оленою теж вшанували пам’ять замучених штучним голодом українців

- Ми ніколи й нізащо не забудемо наших предків, які загинули у 1921, 1922, 1923, у 1946 і 1947 роках. І у найстрашніші, влаштовані тоталітарним сталінським режимом 1932-1933 роки – роки Голодомору і геноциду, - каже Володимир Зеленський. – У цей день ми сповнені емоціями та спустошені водночас. Українці вшановують мільйони своїх загиблих пращурів та моляться за їхні душі. Це були люди, які залишилися без крихти хліба, покоління без надії. Чи можемо ми колись про них забути? Відповідь ми знаємо – ні. Ніколи та нізащо.

Про Голодомор чув багато від бабусі та діда. Вони їли траву та коріння, кору дерев

З похмурим обличчям у чорному вбранні до "Дівчинки з колосками" підходить нардеп Микола Тищенко. У руках несе букет червоних троянд, стає на одне коліно та запалює свічку.

- Це наша історія, - каже. - Це ратифікація нашої нації. Про Голодомор чув багато від бабусі та діда, які проживали у селі Димер на Київщині. Вони їли траву та коріння, кору дерев. Не дуже любили про це згадувати. Коли приходив до них, то бабуся завжди давала цукерку і казала: "Внучик, усе буде добре". Зараз я вже розумію, що для неї означав той смаколик. Він став історією моєї родини.

Автор: Лілія МИЦКО
  Кияни та гості міста несли квіти, колоски пшениці, лампади та калину до меморіалу пам’яті жертв Голодомору
Кияни та гості міста несли квіти, колоски пшениці, лампади та калину до меморіалу пам’яті жертв Голодомору

Під журавлями із крилами у кам'яних стовпах стоїть сім'я - мама, тато та донька. Дивляться угору на вогні від прожекторів та чекають, доки розійдеться люд та буде можливість поставити лампадки.

48-річна Світлана Мицюк щороку вшановує з родиною жертв Голодомору. Її бабуся від нього постраждала.

- Для мене це трагічна подія в історії родини, - зізнається жінка. - Бабуся залишилася сиротою у 10 років. Її мати, брати та сестри померли від голоду. Вона якимось дивом вижила і прожила до 82 років. Після смерті близьких сама жила у хаті. Говорила про ці часи зі скорботою. Згадувала, як готувала їжу із того, що знаходили. Навіть із листя. Їжу у них відбирали, шукали у підлозі - стукали кілками по глині.

У могили кидали не тільки мертвих, а й напівживих

- Могил бабусиної мами, братів сестер - не залишилось. Була якась загальна яма біля кладовища. Туди всіх звозили. Цього місця зараз немає. Тільки приблизно можна зорієнтуватися, де знаходиться. Туди кидали не тільки мертвих, а й напівживих, згадувала бабуся. Кидали і закопували. Рідна часто казала: "Страшніше голоду – немає нічого". Хоча вона війну пережила, - додає Світлана.

Автор: Сергій СТАРОСТЕНКО
  Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. У Києві тисячі людей пом’янули загиблих співвітчизників біля Національного музею Голодомору-геноциду
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. У Києві тисячі людей пом’янули загиблих співвітчизників біля Національного музею Голодомору-геноциду

Її донька 23-річна Марина про Голодомор знає від прабабусі. У школі розповідали не так багато, зізнається.

- Було 6 років, коли прабабусі не стало, - розповідає дівчина. - Найбільше запам'ятала те, як бабуся їла. Найменший шматочок хліба берегла. Цінувала продукти. Не так як всі зараз.

Людей біля Меморіалу стає все більше. Повсюди яскравим полум'ям горять свічки. Вогонь тремтить від теплого осіннього вітру. Чоловіки та жінки стають на коліна і моляться.

"У СЕЛІ БУВ КАНІБАЛІЗМ" - КРАЄЗНАВЕЦЬ РОЗПОВІВ ПРО ГОЛОДОМОР ПІД КИЄВОМ

Під час Голодомору 1932-1933 років загинули понад 7 мільйонів українців на території УРСР та 3 мільйони за її межами - на Кубані, Північному Кавказі, Нижньому Поволжі та в Казахстані. Керівництво СРСР заперечувало масову смертність в Україні від голоду й відмовлялося від допомоги інших країн та діаспори.

Це було продумане втілення злочину, відповідь на масові повстання українців проти політики Сталіна.

"Чув малим розповіді, що у селі був канібалізм. Кілька разів малих дітей використовували, щоб врятувати старших від голодної смерті. Зайшли було в хату до якоїсь там жіночки. У печі щось готувалося, а з горщика стирчить дитяча рука. Як правило, це були немовлята. Ослаблені матері не мали можливості годувати їх грудьми", - розповів про голод 1932-1933 років у селі Гнідин на Київщині тамтешній краєзнавець Василь Галатенко.

Багато про Голодомор Василь Іванович чув від матері, яка пережила геноцид. Померла торік у 96 років.

"Розповідала, що у сусідів була так звана крупорушка (пристрій для перетирання зерна. – Gazeta.ua), а зерна чи висівок булла жменя. То додавали кору дерев і змішували. Із цього помолу готували щось схоже на хліб", - продовжує Галатенко.

Від голоду у Гнідині померли 137, за дослідженнями Василя Галатенка. Усього в селі мешкало на той час біля 2 тис. осіб.