Гендиректор RedBull в Україні Тетяна Лукинюк стала авторкою книги «Як хотіти й отримати все (але це неточно)», яка вийшла у видавництві «Віхола». Вона розказує як відсікти зайве і знайти свій шлях, а також переконує, що якщо в процесі доводиться чимось жертвувати — щось точно іде не так. AIN.UA публікує уривок з книги.

Плюс один

Загалом мою філософію планування професійного розвитку добре описує назва підрозділу книжки — «плюс один». Не обов’язково формулювати кінцеву мету— достатньо визначити, яким буде наступний крок, і вже в процесі щоразу продумувати, куди ви зрештою хотіли би прийти (хоча не факт, що вам цього не перехочеться або життя не підкине щось «смачніше»).

На щастя, свій наступний крок досить легко спланувати. Бо на тому етапі, на якому його формулюєте, ви зазвичай маєте більш-менш повну картинку того, що відбувається навколо, здатні об’єктивно оцінити свої можливості та шанси і вплинути на те, що буде далі.

Що може стати вашим «плюс одним»? Це не обов’язково рух нагору за ієрархією, тобто здобуття вищої позиції. Черговою кар’єрною сходинкою може бути, наприклад, перехід з локальної компанії в міжнародну (інколи навіть з пониженням у посаді заради отримання цінного досвіду), зміна сфери діяльності, участь у глобальному проєкті тощо.Добре, якщо у вас є «плюс один». Але ще потрібно вміти рухатися між цими проміжними цілями. Тому хочу поділитися з вами глобальними принципами планування й руху в кар’єрі, які я сформулювала на основі власного досвіду та професійних історій колег. 

Перше і найголовніше— завжди проявляйте так званий егоїзм здорового працівника

Це ключова річ для кар’єри. Що я маю на увазі? Хай де ви працюватимете, думайте не лише про те, як зробити добре своєму роботодавцю і принести користь компанії. Максимально викладайтеся, виконуйте задачі на межі своїх можливостей, але постійно тримайте в голові, що краще саме для вас.

Пам’ятайте про власну реалізацію, зокрема про «плюс один». Роззирайтеся, час від часу ходіть на співбесіди та спілкуйтеся з людьми з інших компаній, навіть якщо не шукаєте роботу, щоб тримати себе в тонусі й бути в курсі трендів ринку праці.

Чудово, якщо в певний період збігаються всі бажання, цінності, амбіції та можливості— ваші та роботодавця. Це однозначно ваш спільний зірковий час, який варто використати на повну. Але коли все припиняє збігатися, бо ви більше не розвиваєтеся і вам не можуть нічого запропонувати,— доведеться шукати можливості в інших відділах або компаніях. Адже що довше ви затримуватиметеся там, де не навчаєтеся нічого нового, то більше втрачатимете власну цінність на ринку праці.

Звісно, непросто ухвалювати рішення про звільнення, особливо якщо у вас прекрасні керівник і команда. Але рано чи пізно відсутність можливостей почне вас дратувати та з’їдати зсередини. Як свідчить мій досвід, важко створити щось справді визначне та досягти успіху, якщо компанія перестала бути вашим кар’єрним союзником: наприклад, ви розвиваєтеся швидше, ніж бізнес, де працюєте, або з тих чи інших причин ви більше не поділяєте цінностей компанії, не згодні з її напрямком розвитку чи змінами в культурі тощо.

У середньому я робила свій наступний крок у кар’єрі що три роки. Як на мене, це оптимальний термін. І ось чому. Є таке поняття, як learning curve (з англ.— «крива навчання»): вона показує, як протягом часу змінюються швидкість і якість, з якими ми вчимося нового. Крива стрімко росте на початку навчання, а потім поступово перетворюється на майже пряму лінію.

Те саме відбувається і з роботою. Якщо ви потрапили на правильну для себе посаду чи компанію, то протягом першого року вивчаєте бізнес ізсередини, налагоджуєте стосунки з колегами, робите все, щоб закріпитися й показати результат. На цьому етапі немає сенсу думати, що далі. Протягом другого року— теж: ви плануєте власні звершення, втілюєте їх у життя і, якщо все добре, досягаєте успіху, що сильно мотивує. Зазвичай перші два роки— найінтенсивніші та найпродуктивніші.

На третьому році роботи ви здебільшого знаєте все від «а» до «я», розумієте всі формальні й неформальні правила, знайомі з усіма ключовими працівниками, викликів стає набагато менше. Усе! Час думати, що далі.

Саме на третьому році починають з’являтися запитання. Навіщо я це роблю? Чого навчився чи навчилася протягом останнього року? У чому став чи стала кращою? Які виклики та як подолав чи подолала? Завдяки відповідям на ці запитання я остаточно визначаюся з наступною кар’єрною метою: який досвід далі хотіла би отримати, на якій позиції, у якій галузі, у якій компанії— тій, де працюю зараз, чи в іншій тощо.

Проте не варто формулювати ціль жорстко— будьте готові проявляти гнучкість, за потреби змінюючи мету. Немає одного визначеного шляху до мети.

Добре, якщо ви знайдете найкоротшу дорогу, щоб дійти в омріяний пункт призначення. Але так відбувається не завжди. Те, чого ви прагнете, не завжди можна отримати, зробивши «плюс один» крок. Інколи до найближчої мети доводиться зробити «плюс два» або навіть «плюс три» кроки.

Наприклад, можна чекати на омріяну посаду, працюючи в одній компанії. Але немає гарантій, що так ви її отримаєте, навіть якщо від неї вас реально відділятиме лише один крок. Не хапайтеся за все одразу — ​розраховуйте власні ресурси. Щоб досягти своєї мети, потрібно мати відповідь на запитання — ​як? Тобто чітко уявляти, що для неї треба зробити.

Водночас не менш важливо усвідомити, чи вистачить у вас сил, часу або за потреби фінансових ресурсів. Наприклад, якщо ви тільки змінили роботу, немає сенсу одночасно розпочинати навчання на тривалій освітній програмі. Якщо ви плануєте поповнення в родині — ​теж: ви просто не зможете приділяти увагу ані навчанню, ані дитині, від чого самі лише страждатимете. Мої спостереження це підтверджують. Багато моїх MBA-студентів, причому як жінок, так і чоловіків, кидають заняття, коли виходять на нову роботу або в їхній сім’ї народжується малюк.

Для професійного успіху також має значення, як ви використовуєте періоди так званого кар’єрного плато. Коли ви вже не розвиваєтеся в своїй компанії, не знаєте, який наступний крок хотілося би зробити або, навпаки, добре його уявляєте, але можливостей для цього поки немає.

Мій принцип — ​використовувати періоди застою, щоб стати професійно кращим, сильнішим, конкурентнішим, прокачавши свої навички, побудувати нові стосунки. Я почала проводити власні тренінги й викладати саме тоді, коли моя кар’єра завмирала. Просто щоб зрушити з мертвої точки. А зараз це саме та діяльність, яка, крім роботи, робить моє життя наповненим.

Як і у випадку з пошуками призначення, найголовніше під час плато — ​діяти, а не чекати. Зробіть так, щоб усі можливості, які можуть до вас прийти, — ​ прийшли. Дайте їм трапитися!

Цього ніколи не станеться, якщо дозволити собі зануритися в депресивний стан і зачинитися вдома. Тож учіться, ходіть на різноманітні й навіть неочікувані заходи, тестуйте кар’єрні інструменти, зустрічайтеся з різними людьми, розповідайте всім про свою кар’єрну мрію.

Одне з моїх чергових кар’єрних застрягань застало мене під час роботи в продажах. Я розуміла, що хочу рости далі — ​стати генеральною директоркою, але жодних швидких варіантів для мене було. Знаючи, що не можна сидіти склавши руки, я вирішила спробувати, як це — ​працювати з коучем.

Одна із цінних речей в цій взаємодії, яку я взяла для себе й раджу вам, — ​запитання, що допоможуть зіставити з ваші «хочу» та «можу», і зрозуміти, що треба для здійснення «плюс одного»: