Ukraine
This article was added by the user . TheWorldNews is not responsible for the content of the platform.

Байден проти Росії: Путін хоче відтворити СРСР і поки що йому це вдається

Кремль полюбляє символізм. Невже Путін не захоче закріпити свої "успіхи" 2014 року, готуючись до чергового переобрання 2024 року?

Джо Байден та Володимир Путін домовилися домовлятися. Саме так можна підсумувати другий великий, проте цього разу віртуальний, саміт президентів США та РФ. В інформаційному плані росіяни переграли американців: першими оприлюднили фото та відео, як, власне, і нав’язали порядок денний розмови.

Ніхто й не приховував, що в центрі уваги була саме Україна. Протягом майже двох місяців американські ЗМІ підвищували градус напруги, повідомляючи, що ледь не завтра Путін розгорне широкомасштабне вторгнення в Україну. Що змінилося для Києва після 7 грудня? За великим рахунком нічого. А от Москві дечого вдалося досягти. За дивним збігом обставин прямо під час розмови Байдена з Путіним з оборонного бюджету США зникли санкції проти "Північного потоку-2", заборона на придбання суверенних боргових зобов’язань РФ та персональні санкції проти 35 росіян.

Разом із експертами ТСН.ua проаналізував наслідки віртуальної зустрічі Байдена та Путіна для України.

Тінь газогону

Прессекретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що під час перемовин Путіна та Байдена "Північний потік-2" взагалі не згадувався. Дійсно, навіщо про нього згадувати, якщо під тиском адміністрації Байдена (а про це повідомляли американські ЗМІ) просто під час перемовин президентів США та РФ з оборонного бюджету США прибрали санкції проти російсько-німецького газогону?

Просто дежавю якесь. На червневий саміт із Путіним у Женеві Байден їхав із неабияким подарунком – згодою на добудову "Північного потоку-2". На думку директора програми "Російські та Білоруські Студії" Ради зовнішньої політики "Українська призма" Максима Хилька, домагаючись зустрічі із Байденом, Путін вірогідно ставив перед собою мінімум шість цілей.

По-перше, фактично добитися визнання України − сферою впливу Росії й відмовитися не лише від перспектив розширення НАТО на Схід, а й від постачання Україні.  нових озброєнь.

"Зокрема, мова могла йти про системи протиракетної й протиповітряної оборони, потребу в яких неодноразово озвучували у Києві, а також посилення українських ВМС", - каже Максим Хилько.

По-друге, переконати Вашингтон натиснути на Київ, щоб змусити погодитися на імплементацію російського тлумачення Мінських домовленостей.

По-третє, отримати гарантії нерозміщення американських ракет на території держав східного флангу НАТО – перш за все Польщі, до якої можуть бути переміщені ракети з Німеччини, якщо новий уряд у Берліні вирішить домагатися їх виведення.

По-четверте, перевірити, чи готові США, заклопотані протистоянням із Китаєм, розпочати розмови про повернення до існування сфер впливу в Європі (умовної "Ялти-2").

По-п’яте, переконати Байдена не чинити перепони для запуску "Північного потоку 2".

По-шосте, отримати іміджеві переваги для Путіна, довівши, що він може вдруге за рік змусити президента США до зустрічі, і що Вашингтону доводиться рахуватися із Росією, хай навіть як із загрозою.

"А потім і компенсувати відсутність запрошення Путіна на саміт за демократію, який Джо Байден проведе 9-10 грудня за відсутності російського та китайського лідерів − тепер кремлівська пропаганда має нагоду сказати, що Путін мав свій персональний саміт із президентом США", - вважає Максим Хилько.

Мінський капкан

Помічник російського президента Юрій Ушаков повідомив, що обговорення українського питання зайняло дуже багато часу:

"Прямо було сказано, що Україна саботує виконання Мінська-2. Наш президент докладно поінформував про те, як Києвом не виконуються відповідні Мінські домовленості".

Радник Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван дав більш розгорнутий брифінг для журналістів. Жодної зради для України в його словах немає. Можна з упевненістю сказати, що Байден відкинув всі "червоні лінії" Путіна щодо нерозширення НАТО на Схід. Це підтвердила і заступниця держсекретаря Вікторія Нуланд, додавши, що Путін хоче відтворити Радянський Союз.

Хазяїн Кремля цього і не приховує. Проте щодо Мінських домовленостей, які радше про розвал України, ніж про мир на Донбасі, думку Вашингтона слід читати між рядків. Під час брифінгу Салліван загадав про Мінськ тричі.

По-перше, США готові підтримати зусилля з просування Мінських домовленостей на підтримку нормандського формату.  

По-друге, має бути альтернативний шлях, за допомогою якого можна досягти прогресу в дипломатії на Донбасі через Мінські домовленості та нормандський формат, вирішити проблеми безпеки НАТО та США, та проблеми безпеки Росії за допомогою більш масштабного механізму, який відповідає тому, як діяли США протягом останніх 30 років.

По-третє, послання друзям в українському уряді, як і послання США Путіну, - США підтримують мінський процес.

У коментарі ТСН.ua щодо виконання Мінських домовленостей директорка Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук не виключила, що в оточенні Байдена якраз можуть бути ті, хто вважає, що Україна могла б виявити більш компромісну позицію і тим самим хоча б тимчасово "зняти напругу". Водночас важливою новиною для України є те, що США дуже чітко дають зрозуміти - вони виступають категорично проти жодних червоних ліній: і своїх (що необов'язково добре для України), і російських.

"Ризикну припустити, що навіть ті в Адміністрації Байдена, які скептично ставляться до інтеграції України в НАТО, навряд чи сприймуть ідею письмових гарантій про нерозширення Альянсу", - вважає експерт.

За словами Альони Гетьманчук, важливо також, що США перебувають в чіткому контакті і координації з українськими партнерами, чого не було, скажімо, в перші півроку президентства Байдена, коли українське керівництво дізнавалося про деякі кроки США на російському напрямку з інших, не американських дипломатичних джерел. Це стосується також координації з європейськими союзниками, яка дуже добре була налагоджена в часи віцепрезидентства Байдена, але так само кульгала в перші півроку його президентства.

"Наразі бачимо оновлення цієї політики. Чи допомогла ця розмова знову деескалувати ситуацію - побачимо в найближчі тижні. Так само буде зрозуміло, чи ціна, яку озвучив Байден, була сприйнята Путіним як достатньо висока, аби вдаватись до військових дій. Можу також припустити, що досить швидко може відбутися чергова розмова, оскільки Байден щиро вважає прямий діалог найкращим способом вирішення всіх питань, а Путін цим вже втретє за півроку успішно користується, щоб підживлювати міф про дві супердержави, які вирішують долю світу", - пояснює Альона Гетьманчук.

Оцінюючи перемовини в цілому, експерт вважає, що це була не розмова, а швидше, черговий обмін занепокоєннями та попередженнями. Принаймні у тій частині, яка стосувалася України.

"Судячи з повідомлення Кремля, Путін повторив свою мантру про загрозу з боку України та НАТО з вимогою письмових гарантій нерозширення Альянсу, Байден висловив глибоке занепокоєння нарощуванням військ та попередив про санкції. Обговорення усіх цих чутливих питань президенти делегують відповідним представникам для "предметного" обговорення", - підсумовує Альона Гетьманчук.

Січень чи вересень?

По гарячих слідах віртуального саміту ТСН.ua нагадував, що транзит влади в Росії набирає обертів. Так, Путін ще не вирішив, чи балотуватиметься 2024 року, адже змінами до Конституції він обнулив свої президентські терміни і може правити Росією хоч до самої смерті.

Саме тому він буде знову і знову під різними приводами змушувати Байдена сідати з ним за стіл переговорів, щоб підвищувати таким чином свої рейтинги всередині Росії. На короткому відео початку віртуального саміту, яке виклали росіяни, чутно, як Байден висловлює сподівання побачитися з Путіним вживу на саміті G20 ("Великої двадцятки") в Індонезії у вересні 2022 року. Натомість Путін хоче зустрітися з Байденом вже в січні. Принаймні це відчайдушно ретранслює російська пропаганда.

Директор Центру міжнародних досліджень при Одеському національному університеті І.І. Мечникова Володимир Дубовик не вбачає у такого роду самітах чогось поганого. Так, за його словами, навіть у США йде політизація цього питання: одні вважають, що це прояв слабкості, мовляв, коли Путін тисне на Україну, Байден негайно телефонує і приїздить на зустріч; натомість інші кажуть, що треба розмовляти, щоб доносити свою позицію до Путіна.

"Якщо Путіна дійсно дуже хвилює, що лідер вільного світу, президент Америки звертає на нього увагу, приїжджає з ним спілкуватися, нехай потішить своє марнославство. Якісь поступки просто від того, що вони зустрічаються, автоматично не відбуваються. У Вашингтоні мають ухвалити таке рішення. Жодних сюрпризів поки що немає. Якщо ми краще зрозуміємо через американців, чого власне росіяни хочуть, це нам також не завадить", - говорить ТСН.ua Володимир Дубовик.

За словами експерта, позиції сторони заявили до саміту, а під час розмови просто повторили один одному. Поки що незрозуміло, чи хтось відійшов від своїх "червоних ліній".  

"Американці не відійшли. Це можна було почути від того ж Саллівана. Але й з боку Москви так само. Чи були спроби сторін піти назустріч? Цього ми точно не знаємо. Проте якісь деталі з того, що говорив Салліван, вибрати можна. Скажімо те, що він сказав про готовність слухати Росію щодо безпекових занепокоєнь у більш широкому стратегічному плані. Що це означає? Це поки що туманно. І, думаю, навмисно туманно, щоб ніхто не зрозумів що це, і кожен міг подати свій зміст", - підкреслює Володимир Дубовик.

Не треба недооцінювати Путіна. Це мають нарешті зрозуміти по той бік Атлантики. Кремль дуже полюбляє символізм. Чергові президентські вибори в Росії мають відбутися 17 березня 2024 року. Мине якраз десять років відтоді, як він окупував Крим та вдався до військової інтервенції на Донбас. Невже Путін не захоче повторити свої "успіхи" 10 років потому, готуючись до чергового переобрання?

"Критично важливий для Путіна 2024 рік невблаганно наближається, і вірогідно "українське питання" він прагнутиме закрити до транзиту, в якому б форматі останній не планувався. І якщо у 2021 році значна частина уваги Кремля була зосереджена на поглинанні Білорусі, то з наступного року він може цілком зосередитися на Україні, вже розраховуючи на білоруську територію як на стратегічний плацдарм, а на білоруський силовий блок − як на проксі сили, які можна використати і для створення загроз, і для провокацій (за які Москва нібито не буде нести відповідальності), а в разі потреби – і для воєнного вторгнення", - підсумовує Максим Хилько.